Як Іван оженився

Іван наш — парубок побожний,
В молитві ревний, як не кожний.
Так в небо стукати, як він,
Не може, мабуть, ні один.
Біблійні вірші і зібрання —
Оце Іванове кохання.
— Що є найкраще від служінь?
Нема нічого! Це амінь! —
Він скаже вам, і то не всує —
Святе Писання процитує.

Іван ще й хлопець не з лінивих.
Багато справ благочестивих
За ним ідуть-таки слідком,
Лягають на чоло вінком.
І хоч не видний він красою,
Та мами дивляться з любов’ю
На нього й думають собі:
В зяті його мені якби.

А наш Іван усе щось жде
І навіть вусом не веде
У бік красунь на видані.
«Дівчата – то діла земні.
Не варто парубку зважати,
Що мусить сам варити й прати.
Я в християнськім колективі.
Тут всякі труднощі можливі.
Та в мене добрий колектив,
Ще до інфаркту не довів».

Хоч ревно наш Іван працює,
Але ось-ось – і засумує.
То сниться дім, то сняться діти.
Не знає, де себе подіти.
Бо що ж, женитись – не забава.
Це надто вже серйозна справа.
Візьмеш яку отак хапливо –
І буде жити неможливо.
Та все ж пора і зупинитись,
Настав той час, щоб оженитись.
Й почав Іван, наш щирий брат,
Дивитись пильно на дівчат.

Дівчата ж пахнуть, мов квітки,
Очима сяють, як зірки.
І молода, і гарна кожна.
Одну вподобати не можна,
А дві вподобати – то гріх,
А надто, як любити всіх.
Та треба, треба вибирати,
Щоб жінку-християнку мати.

«Он та, чорнява, дуже гарна.
Така весела, жвава, справна.
Скажи їй слово – скаже п’ять,
Насипле, що й не позбирать.
Щось зауваж, то не зважає,
Немов і чула все, і знає.
Ти вже до неї так і сяк –
Сміється, пхикає в кулак,
А то обернеться спиною, -
Ну як побратися з такою?
Їй все одно, їй все дарма:
Чи є я, чи мене нема.
Не знає, де свій гонор діти.
Ой, будеш у дівках сивіти.

А ця сестричка гарна, чемна,
Але аж забагато вчена.
Надмірна мудрість для жінок –
Це майже... майже, що порок.
Вона читатиме книжки,
Я ж буду прати пелюшки.
Коли завиє вовком шлунок,
Вона подасть мені... цілунок.
Чи вірш, чи лагідне «пробач».
Але оце усе не харч.
І буду думати: «Допоки
Оці культурні голодовки?!»

Оцю красуню я б засватав,
Але боюся, щоб не плакав.
Здається, тиха і покірна,
А поглядає, як царівна.
Як оженюся із такою,
То, мабуть, буду їй слугою.
В таких царівночок хитреньких
Чоловіки на побігеньках.
Там скривиться, а там заплаче,
Там занедужає неначе,
Там крикне, там ногою тупне –
І все їй можна, все доступне.
А чоловікові й не знати,
Що жінка любить керувати.
Він думає: вона овечка,
А в неї у руках вуздечка.

А ця образлива якась.
Щось не вгодив – дверима хрясь.
- Пробач, пробач, я не хотів.
Так відженеш всіх женихів.
Всі мудрі хлопці мають звичку
Не брать за жінку істеричку.
Нікому ж сварки не потрібні.
Тож як візьмуть, то будуть бідні.

Ось ще одна сестра зустрілась.
Всміхнулась, наче засвітилась.
Така проста, невибаглива,
І, бачу, дуже співчутлива.
Цікаво їй, як я живу.
«За течією не пливу».
Спитала, як моє служіння.
«З Христом взаєморозуміння».
І ще сказала кілька фраз,
Які запали в серце враз.
Цікаво, дуже. Що ж робити?
Коли б її іще зустріти.
Можливо, ув отій розмові
Слова приємні випадкові.
У ній ні хитрості, ні злості...
Ану піду до неї в гості...
Мене зустріла наче брата.
Була вечеря в нас багата.
Стіл аж вгинався!.. Господиня!
Я вражений, яке уміння!
А це відчув уперше сам:
Її присутність – фіміам.
А погляд... Серце добре знає –
То знак: вона мене кохає.
Я не стрічав такої доти.
У ній зібрались всі чесноти:
І щирість, й щедрість, й доброта...
О Господи, вона – свята!
Якби ж Ти, Боже, щастя дав
І нас у шлюбі поєднав.
Благослови, не відвернися!..
............
І так Іван наш оженився.

Як Іван оженивсяПоэзия

Як Іван оженився
Поэзия